АУДІЄНЦІЯ. П’єса.

[yes1111]

Дєйствующі ліца: Петро Олексійович (П), Юлія Володимирівна (Ю)… вулиця Банкова, адміністрація президента

П: Здрастуйте, Юлія Володимирівна! Дякую, шо прийшли…
Ю: Здрастуй, Брат… (і - трохи подумав) – Атєц… Мать… Сістра…
П: …шо не пожаліли свого часу…
Ю: Та госпаді, ділов-то… Ви ж знаєте, я вам своє плече підставлю в будь-яку найтяжчу, найскладнішу для вас хвилину…
П: Та може й не буде її тієї хвилини… Найтяжчої…
Ю (радостно): Буде! Буде!!! Це я тобі гарантірую абсолютно точно і безвозмєздно… Сто пудов буде, вже зовсім скоро!!!

П: Юлія Володимирівна, ви можете гарантувати мені, що підтримаєте мою кандидатуру на посаду прем’єр-міністра - Гройсмана або Яресько?
Ю: Тю! Конєшно! Гройсмана, Яресько… Кого угодно! Всіма фібрами своєї душі! Зоряна Шкіряка тоже підтримаю (толковий же чувак, а без діла сидить з самого Непала), Гелетея ще… Я підтримаю будь-якого твого долбой… технократа.. Аби - для країни… Кстаті, як тут інтернет у тебе? Який пароль вай-фай?
П: “SaveLipeck”… Обидва слова з великої букви, а нашо тобі?
Ю: Та просто так… Бачу портрети тут висять у тебе?
П: То - колишні президенти всі, традиція така…
Ю: Ага, бачу… Грушевський, Кравчук, Ющенко… Я б Ющенка поміняла, кстаті говоря… На живого…
П (здригнувшись): Як це?
Ю: Та, як-як? В натуральну величину! Хай висить і дивиться, як воно тут все імплементірується… Все-одно, не робить нічого… Мумійо… А напротів тебе чий кабінєт?
П: Ложкіна
Ю: О, в мене там будуть ложки храниться, люблю іронію судьби…
П: Шо?
Ю: Толковий чувак росте, кажу… Пісатєль, подающий великі надєжди… Зєркало нашей революції… Читала оце якось його книжку “Четвертування республіки”, чи якось так…
П: Я ще не читав… Інтірєсно?
Ю: Та як тобі сказать… Маяковський писав: “Сидел в камере, писал стихи… Слава богу, на выходе надзиратели отобрали, а то б еще напечатал…” Ги-ги-ги…
П: Ги-ги-ги…
Ю: А напротів тебе чиї вікна?
П: Турчинова…
Ю: О!!! Підходить до вікна і дістає з сумки якийсь странний предмет. Потім оказується, що це оптичний приціл сістєми “Тайожний тупік”… Прикладає пріцел до правого ока, мружиться… Дивиться, і каже сама собі: “Прівєт, роднєнькій… Вот і свідєлісь… Хороший ти чоловік, Саша, - обзорний такий”… А де в тебе кухня, Петро Олексійович?
П: Та в мене тут мікроволновка, з дому беру мисочку й грію…
Ю: (брезгліво повертається за стіл і пише в блокноті): “мікроволновку викинуть к ібеніматері”… Потім дописує: “Ладно, просто – освятить… В УПЦ (КП)… Філарет…”
П: Я ще хотів у тебе спитать про свій рейтинг, про бізнес побалакать, про наші отношенія, бо всякого ж було, ти знаєш…
Ю: Паролє-паролє! Слова-слова… Суєта суєт… Не треба нічого говорити… Все в тебе буде добре! Рейтинг ростиме і удача прийде! Все хорошо! Бізнес – вообще супер… Скажу тобі по сікрєту: скоро рухнуть мірові ціни на какао-боби, Хілларі сказала мені… Буквально доллар за барель буде… Успокойся і ні про шо не думай, я за все порішаю…
П: Спасіба!
Ю: Нема за що.. Ми ж християни! В Пісанії написано: якщо вдарили тебе по лівій щоці, то тричі глибоко вздохни і потом – з усієї сили ногою по яйц… - Підстав праву щоку, в смислі…
П: Дякую тобі, до побачення…
Ю: До побачення! Удачі… (кричить комусь в коридор): Оля! І запиши, шоб гардіни поміняли в моєму кабінєті! Бо це чортішо, а не гардіни… Таке враження, що всередині “Корівки” сидиш…

Юля виходить в коридор і баче, як з кабінету поряд виходить Юрій Стець… Стець також бачить Юлю і намагається скриться в кабінеті назад… Але Юля встигає вставити ногу між дверима і одвірком… Просуває голову: “Прівєт, Юрочка!”
Стець: Доброго дня, Юлія Володимирівна!
Ю: Це ти тут сидиш, шо лі?
Стець: ага…
Ю (оглядаючись): Ну… Такоє… Кстаті, пєпєльніцу постав… Хрустальну… Для сігар…
Стець: А мені не треба… Я покинув курить…
Ю: Ти покинув, а Абдуллін – ні..
Стець (злякано): харашо! Досвідання Юлія Володимирівна!
Ю: Пока-пока, дєфєктівний…

Юлія Володимирівна виходить на Банкову вулицю… Там уже – весна… Вона йде вулицею і раптом бачить: на асфальті крейдою намальовані “класики”… Спочатку вона їх минає… А потім повертається, знімає туфлі на каблуках… І починає стрибати… Спочатку на одній нозі – Один, два… Потім обома ногами: три-чотири… Знову на одній: п’ять… І далі: шість, сім, вісім, дев’ять, десять…

 

Віталій Чепинога
Джерело