![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
yes1111 Vika Yasyns'ka.
Толік з Кам'янця-Подільського, 28 років…
Ми розмовляли з ним у їхніьому маленькому наметі. Разом з нами були ще хлопці; вони доповнювали, перебивали, пригадували, намагались постійно чимось пригощати і вибачалися за лексику, бо я ж – дівчина. Толік розповідав « в захльоб». Ми сміялися і плакали, а біля сцени шанували одного із померлих. помовчали.
Відчуття складалося, наче у фільмі, але документальному. І ніхто нічого не виріже, не перемонтує, окрім власної пам’яті.
Я максимально зберегла лексику, щоб хоч трошки передати емоції Толіка. А їх у нього – через край.
«вдома я працював у супермаркеті, хоча маю вищу освіту філолога, закінчив ін’яз. Коли сказав шефові на роботі, що я їду на Майдан, а в мене якраз мала бути зарплата і я хотів її забрати, мене тупо звільнили, сказали :«ти тут більше не працюєш», - а коли вже побачили мене по телевізору, з носом зламаним, з коктейлями..то він дзвонив до мами моєї і питав, чи може я би повернуся.
Колись мені покійна бабця, що пережила другу світову і полоні була, сказала: «сину, в цій державі без кровопролиття нічого не буде, головне – не бійся і лишайся живим».
Коли був цей перший розгін, я думав, що це пік можливостей «беркута».У мене ноги тоді думали швидше, ніж голова. Зуби мені вибили. Я тут, бо хлопці мене просто витягли за капюшон.
Я з тих пір дома не був,а думав, що зі студентами побуду, пива поп’ю, гроші віддам - чим зможу, тим поможу. А вийшло так, що не зміг простити – і лишився. Потім почалися оці каруселі на Інститутській 11 грудня, я два щитки з беркуту зняв! Коли гімн співали вони почали кричати: «Бей хохлов!» Афганців побили, батюшку одного, журналістка стояла с фотіком… Кинули цю дівчину з барикади, з таким фотоапаратом великим, ну я не знаю як він там називається, то вона впала, розбила там лице і не могла вилізти – там арматура. І цей «беркут» давить. Один з них мене знає, він з акцентом таким грузинським, я йому маску якось здер. То він казав: «я тэбя первым рэзать буду». А я йому: «на мене пофіг ,але дівчину треба витягти.» То вони правда розійшлися і стали тягнути її на себе, а ми на ній дубльонку порвали, але витягли від тих уродів.
У беркутів була така залізна палка, багор, метри 3, з таким крюком, вони кидали її у натовп і дьоргали людей, забирали. Одного мужика тягнули ми за ноги, а вони за куртку, то навіть штани зняли - голий залишився, але спасли.
А у Маріїнському парку (18 лютого-ред.) солдати-срочники, які бігли, вони і по жінках стріляли і кийками їх били. Ми втрьох з товаришами прикривали жінок щитами, щоб вони відійшли. Люди бігли з дітьми, колясками. Їм спочатку сказали, що вони ж вас не будуть трогати, а вони відповіли : «як не будуть, там вже пара жінок лежить».
Біля стенда на Інститутській : почали з хлопцем курити, а один афганець кричить: «раненого, раненого треба відтягнути…». Той хлопець, з яким покурити хотіли, мене якраз щитом прикривав. Я відвернувся, а потім повертаюся до нього, а він лежить… Я його за бронік почав тягнути, а афганець каже: «лиши його, він мертвий.» У мене істерика: «як мертвий?», - а він каже: «лишай, давай пораненого рятуй», - і по шиї мені, щоб я включився. А я цього хлопця мертвого роздивився. У нього лижні окуляри прострілені були на переносиці і другий вистріл у горло. Це буквально секунди були, поки я до пораненого повернувся…оцього я ніколи не забуду. Бо ми ще, перед цим з ним пошуткували: «війна війною, хто його знає, чи встигнемо покурити». Він мені сказав: «Толік, то лиши мені». Не встиг…
Тому я хочу їхати у Крим. Я в армії давав присягу, я і досі пам’ятаю “ніколи не зрадити українському народові, бути вірним і відданим йому. Захищати територіальну цілісність і суверенітет держави». Коротше, я клявся, і як так можна зрадити цьому?! Я не знаю, може для когось це просто слова, а для мене воно ось тут болить! Я дивився у новинах і так плакав..не міг спинитися добу після Межигір’я. Да я там узяв 2 пляшки віскаря, 26 років витримки, нормальнй, офігенний віски. Один я віддав друзям – вони випили, а один ми вже тут розпивали. Я не вважаю, що це мародерство.
Кажуть тут усім гроші платять….Якби мені тутпо 200 гривень в день платили, то я би звідси вже на джипі би поїхав! А один хлопець поїхав на антимайдан. То там йому платили по 500 гривень в день. Не поїхати він не міг, бо звільнили би з роботи. А він стояв там, а потім приходив сюди їсти, а гроші приносив майданівцям.
…Беркут стріляв по яскравих касках - це я помітив. В кого зелена, фіолетова, чи там лижна модняча. От з того хлопця в блакитній стільки крові витекло як у кабана, я думав буду ригати, якби спирту не ввалив.
Моя колишня дівчина з Червонограда подзвонила, чи я живий. Вона розповіла, що двоє було тут (20го лютого-ред.) з її роботи, вони не були на передовій. Але одного з них у дурку закрили, в нього башню зірвало. Отой лежить, оті падають. І один лікар достає спиртяги, - ну вже розбавленого спирту півторашку завжди носили, молодці, - вляв, каже : «давайте туто, пацани, але ні шагу назад!!!»
Я ще в Маріїнському кричав: «ні шагу назад». По нас стріляють - нас три людини. Ці ублюдки починають скидати з себе каски, броніки і тікати. А я брав палку, бив по ногах, щоб не тікали. Якщо боїшся – не лізь уперед!! Стань на Майдані і співай пісні, бутерброди роздавай, але ж тут на тебе хтось сподівається! Бо тоді на Дінамо, я сподівався, що хлопець мене прикриє щитом, поки я чувака з правого сектора заберу непритомного, а він щит кинув - і мені ніс зламали… В очах потемніло. Я узяв рейку і як отою рейкою стягнув по ногах, а він каже: «та я ж свій», - а я кажу: « свої не тікають, пі...ас. Мені через тебе ніс вломили». Лікарі почали мені тампони у ніс жіночі пхати. У мене аж ніз розперло, я з ноги ввалив лікаря, бо вони мене тягли. Казали, що я вже навоювався. А я кажу: «яке навоювався? Поки тут хоть одного пі…ра не задушу – ні х..»…але забрали.
Пригадую одного мужика, був зі мною в Українському домі. Він постійно казав: «у мене болить серце, якщо я помру, шуткував, серце стане – поховайте мене як героя».. .і ми сміялися. А його прямо у серце через бронік пробила СВДха.
З Маріїнського пам’ятаю випадок: поставали зі щитами, коли туди-сюди з «беркутом» одне одного давили. (я їб..в такий мирний наступ). Сотник кричав: «нікого не трогати»; та якого не трогати. Ми усі : «вперед, б..ть». Наша сотня продимилася, прорвала кордон «беркуту»…. Рація упала у беркутьониша, ну я рукою намагався дістати. Б..я, мене дубінками хрестять зверху і стріляють..а мужик позаду такий у касці, герб намальований з цвітами, ну розмальована вона гарно. Так пиз…ив беркута, що поламав біту на ньому. Я встати не можу, бо мужик за спиною, а Рома, товариш мій, тоже тягне мужика в камуфляжі. Цей впав наш і «беркут» почав його тягнути. Я кажу: «Рома, спасай б..я.» Ну його ми витягнули. Парубій нас розтягнув. Я цю рацію таки ногою дістав, сотник каже :«віддай мені». Я кажу: «ага, зараз» Нажимаєш і кажеш: «первий ,первий вийди на связь …» по любому ж є первий. Мені у відповідь: «первий на связи, шо случилося». Я кажу: «слухай, пі…с, если зара ви не віттягуєтеся..горіти будете разом із солдатами срочніками». Він: «хто на связі, хто на связі» , потім сотнику віддав рацію. Вони поміняли чистоту.
А журналіста одного, б…ь, такий напрасний… Начинається цей піз…рєз, а я йому сначала казав - відійди, пожалуйста, бо тут не щитається, чи журналіст ти, чи мєдік. «Та нє, я зара пару кадрів». Ну ми стояли..по бідолахові стріляли, тупо прицільно ..я біжу з цим щитом..куча тої дробі «вжих-вжих», він : «забери, виведи», - скиглить. От пі..ас. Казали ж не лізь, блін.
Беркут гранати кидає, а тут вибігають тітушки і давай з цих помпових пятізарядок валити. Нам не було чим відповідати, от с…и, скажіть. Ну візьміть каждий по 2-3 коктейля і підпаліть. Вони б згоріли і не було б оцих жертв!
Стояв мужик в одній перчатці. І казав мені, щоб я щит потримав, бо він піде пальці позбирає…а перед цим дістав пачку «прилук» і усім роздав. І говорить : «пальці нема куди скласти, бо дома треба прикопати». Їx відірвало. А козакові вухо відірвало… Він так раз - і за вухо, кров тече..А потім руку забрав, а я йому кажу: «дядько, у вас вуха нема..», -а він так спокійно: «та я вже поняв». Розвернувся і пішов. Потім я знайшов його шапку і заніс козакам.
А сьогодні під Макдональдсом ми трупа знайшли (каже один з хлопців під час розмови..3 березня. ред).
Зараз таке, що кожен закосить під Майданівця і скаже, що він тут був.
Я вважаю, що мушу тут бути й йти куди потрібно, бо коли в мене будуть діти, то вони спитають: «тато, а де ти був у той час?», - а я їм, що скажу: «просидів дома перед телевізором?» Хай Бог тих карає, хто може і не поможе - я так вважаю.
p.s. нещодавно з'ясувала, що в історії "про пальці" є маленька помилка, їх збирав, не той, кому їх відірвало, а інша людина, що була поруч.(про цю людину теж скоро напишу)
Толік з Кам'янця-Подільського, 28 років…
Ми розмовляли з ним у їхніьому маленькому наметі. Разом з нами були ще хлопці; вони доповнювали, перебивали, пригадували, намагались постійно чимось пригощати і вибачалися за лексику, бо я ж – дівчина. Толік розповідав « в захльоб». Ми сміялися і плакали, а біля сцени шанували одного із померлих. помовчали.Відчуття складалося, наче у фільмі, але документальному. І ніхто нічого не виріже, не перемонтує, окрім власної пам’яті.
Я максимально зберегла лексику, щоб хоч трошки передати емоції Толіка. А їх у нього – через край.
«вдома я працював у супермаркеті, хоча маю вищу освіту філолога, закінчив ін’яз. Коли сказав шефові на роботі, що я їду на Майдан, а в мене якраз мала бути зарплата і я хотів її забрати, мене тупо звільнили, сказали :«ти тут більше не працюєш», - а коли вже побачили мене по телевізору, з носом зламаним, з коктейлями..то він дзвонив до мами моєї і питав, чи може я би повернуся.
Колись мені покійна бабця, що пережила другу світову і полоні була, сказала: «сину, в цій державі без кровопролиття нічого не буде, головне – не бійся і лишайся живим».
Коли був цей перший розгін, я думав, що це пік можливостей «беркута».У мене ноги тоді думали швидше, ніж голова. Зуби мені вибили. Я тут, бо хлопці мене просто витягли за капюшон.
Я з тих пір дома не був,а думав, що зі студентами побуду, пива поп’ю, гроші віддам - чим зможу, тим поможу. А вийшло так, що не зміг простити – і лишився. Потім почалися оці каруселі на Інститутській 11 грудня, я два щитки з беркуту зняв! Коли гімн співали вони почали кричати: «Бей хохлов!» Афганців побили, батюшку одного, журналістка стояла с фотіком… Кинули цю дівчину з барикади, з таким фотоапаратом великим, ну я не знаю як він там називається, то вона впала, розбила там лице і не могла вилізти – там арматура. І цей «беркут» давить. Один з них мене знає, він з акцентом таким грузинським, я йому маску якось здер. То він казав: «я тэбя первым рэзать буду». А я йому: «на мене пофіг ,але дівчину треба витягти.» То вони правда розійшлися і стали тягнути її на себе, а ми на ній дубльонку порвали, але витягли від тих уродів.
У беркутів була така залізна палка, багор, метри 3, з таким крюком, вони кидали її у натовп і дьоргали людей, забирали. Одного мужика тягнули ми за ноги, а вони за куртку, то навіть штани зняли - голий залишився, але спасли.
А у Маріїнському парку (18 лютого-ред.) солдати-срочники, які бігли, вони і по жінках стріляли і кийками їх били. Ми втрьох з товаришами прикривали жінок щитами, щоб вони відійшли. Люди бігли з дітьми, колясками. Їм спочатку сказали, що вони ж вас не будуть трогати, а вони відповіли : «як не будуть, там вже пара жінок лежить».
Біля стенда на Інститутській : почали з хлопцем курити, а один афганець кричить: «раненого, раненого треба відтягнути…». Той хлопець, з яким покурити хотіли, мене якраз щитом прикривав. Я відвернувся, а потім повертаюся до нього, а він лежить… Я його за бронік почав тягнути, а афганець каже: «лиши його, він мертвий.» У мене істерика: «як мертвий?», - а він каже: «лишай, давай пораненого рятуй», - і по шиї мені, щоб я включився. А я цього хлопця мертвого роздивився. У нього лижні окуляри прострілені були на переносиці і другий вистріл у горло. Це буквально секунди були, поки я до пораненого повернувся…оцього я ніколи не забуду. Бо ми ще, перед цим з ним пошуткували: «війна війною, хто його знає, чи встигнемо покурити». Він мені сказав: «Толік, то лиши мені». Не встиг…
Тому я хочу їхати у Крим. Я в армії давав присягу, я і досі пам’ятаю “ніколи не зрадити українському народові, бути вірним і відданим йому. Захищати територіальну цілісність і суверенітет держави». Коротше, я клявся, і як так можна зрадити цьому?! Я не знаю, може для когось це просто слова, а для мене воно ось тут болить! Я дивився у новинах і так плакав..не міг спинитися добу після Межигір’я. Да я там узяв 2 пляшки віскаря, 26 років витримки, нормальнй, офігенний віски. Один я віддав друзям – вони випили, а один ми вже тут розпивали. Я не вважаю, що це мародерство.
Кажуть тут усім гроші платять….Якби мені тутпо 200 гривень в день платили, то я би звідси вже на джипі би поїхав! А один хлопець поїхав на антимайдан. То там йому платили по 500 гривень в день. Не поїхати він не міг, бо звільнили би з роботи. А він стояв там, а потім приходив сюди їсти, а гроші приносив майданівцям.
…Беркут стріляв по яскравих касках - це я помітив. В кого зелена, фіолетова, чи там лижна модняча. От з того хлопця в блакитній стільки крові витекло як у кабана, я думав буду ригати, якби спирту не ввалив.
Моя колишня дівчина з Червонограда подзвонила, чи я живий. Вона розповіла, що двоє було тут (20го лютого-ред.) з її роботи, вони не були на передовій. Але одного з них у дурку закрили, в нього башню зірвало. Отой лежить, оті падають. І один лікар достає спиртяги, - ну вже розбавленого спирту півторашку завжди носили, молодці, - вляв, каже : «давайте туто, пацани, але ні шагу назад!!!»
Я ще в Маріїнському кричав: «ні шагу назад». По нас стріляють - нас три людини. Ці ублюдки починають скидати з себе каски, броніки і тікати. А я брав палку, бив по ногах, щоб не тікали. Якщо боїшся – не лізь уперед!! Стань на Майдані і співай пісні, бутерброди роздавай, але ж тут на тебе хтось сподівається! Бо тоді на Дінамо, я сподівався, що хлопець мене прикриє щитом, поки я чувака з правого сектора заберу непритомного, а він щит кинув - і мені ніс зламали… В очах потемніло. Я узяв рейку і як отою рейкою стягнув по ногах, а він каже: «та я ж свій», - а я кажу: « свої не тікають, пі...ас. Мені через тебе ніс вломили». Лікарі почали мені тампони у ніс жіночі пхати. У мене аж ніз розперло, я з ноги ввалив лікаря, бо вони мене тягли. Казали, що я вже навоювався. А я кажу: «яке навоювався? Поки тут хоть одного пі…ра не задушу – ні х..»…але забрали.
Пригадую одного мужика, був зі мною в Українському домі. Він постійно казав: «у мене болить серце, якщо я помру, шуткував, серце стане – поховайте мене як героя».. .і ми сміялися. А його прямо у серце через бронік пробила СВДха.
З Маріїнського пам’ятаю випадок: поставали зі щитами, коли туди-сюди з «беркутом» одне одного давили. (я їб..в такий мирний наступ). Сотник кричав: «нікого не трогати»; та якого не трогати. Ми усі : «вперед, б..ть». Наша сотня продимилася, прорвала кордон «беркуту»…. Рація упала у беркутьониша, ну я рукою намагався дістати. Б..я, мене дубінками хрестять зверху і стріляють..а мужик позаду такий у касці, герб намальований з цвітами, ну розмальована вона гарно. Так пиз…ив беркута, що поламав біту на ньому. Я встати не можу, бо мужик за спиною, а Рома, товариш мій, тоже тягне мужика в камуфляжі. Цей впав наш і «беркут» почав його тягнути. Я кажу: «Рома, спасай б..я.» Ну його ми витягнули. Парубій нас розтягнув. Я цю рацію таки ногою дістав, сотник каже :«віддай мені». Я кажу: «ага, зараз» Нажимаєш і кажеш: «первий ,первий вийди на связь …» по любому ж є первий. Мені у відповідь: «первий на связи, шо случилося». Я кажу: «слухай, пі…с, если зара ви не віттягуєтеся..горіти будете разом із солдатами срочніками». Він: «хто на связі, хто на связі» , потім сотнику віддав рацію. Вони поміняли чистоту.
А журналіста одного, б…ь, такий напрасний… Начинається цей піз…рєз, а я йому сначала казав - відійди, пожалуйста, бо тут не щитається, чи журналіст ти, чи мєдік. «Та нє, я зара пару кадрів». Ну ми стояли..по бідолахові стріляли, тупо прицільно ..я біжу з цим щитом..куча тої дробі «вжих-вжих», він : «забери, виведи», - скиглить. От пі..ас. Казали ж не лізь, блін.
Беркут гранати кидає, а тут вибігають тітушки і давай з цих помпових пятізарядок валити. Нам не було чим відповідати, от с…и, скажіть. Ну візьміть каждий по 2-3 коктейля і підпаліть. Вони б згоріли і не було б оцих жертв!
Стояв мужик в одній перчатці. І казав мені, щоб я щит потримав, бо він піде пальці позбирає…а перед цим дістав пачку «прилук» і усім роздав. І говорить : «пальці нема куди скласти, бо дома треба прикопати». Їx відірвало. А козакові вухо відірвало… Він так раз - і за вухо, кров тече..А потім руку забрав, а я йому кажу: «дядько, у вас вуха нема..», -а він так спокійно: «та я вже поняв». Розвернувся і пішов. Потім я знайшов його шапку і заніс козакам.
А сьогодні під Макдональдсом ми трупа знайшли (каже один з хлопців під час розмови..3 березня. ред).
Зараз таке, що кожен закосить під Майданівця і скаже, що він тут був.
Я вважаю, що мушу тут бути й йти куди потрібно, бо коли в мене будуть діти, то вони спитають: «тато, а де ти був у той час?», - а я їм, що скажу: «просидів дома перед телевізором?» Хай Бог тих карає, хто може і не поможе - я так вважаю.
p.s. нещодавно з'ясувала, що в історії "про пальці" є маленька помилка, їх збирав, не той, кому їх відірвало, а інша людина, що була поруч.(про цю людину теж скоро напишу)