yes1111: (Жалоба)


Люди за кордоном, особливо ті, що не посвячені в історію нашого краю, іноді плутають Голодомор з “неврожаєм” чи якимись негараздами в аграрному секторі…

Наївно запитують: А як же це ви допустили? А хіба зовсім не було ніяких запасів, резервів? А як же взаємовиручка, взаємодопомога людей?

Вони досі не усвідомлюють, що це був відвертий, не бачений досі геноцид, свідоме і цілеспрямоване винищення цілої нації. Це був смертний вирок, проголошений цілому народу – народу України.

Мені боляче. Боляче, як і всім вам… Але разом з тим, я сьогодні пишаюся, що належу до цього народу, який стерпів скільки болю, відчаю та страждань, що вистачило б на кілька віків, на кілька націй, на кілька континентів… Але не просто стерпів, а - вистояв, не впав, не зігнувся, не зник…

Це – великий народ. Народ з історією, сповненою драматизму, лихоліть та біди, але так само і з великим, достойним майбутнім. Вірю в це!

Голодомор - найтемніша доба в історії не тільки України, а і всього людства. І дуже важливо, що світ сьогодні це визнає. І пізнає, яку страшну ціну довелося заплатити Україні просто за те, щоб вижити, щоб бути.

Пом’янемо всіх безневинно вбитих, закатованих, страчених тільки за те, що вони були українцями…

Запаліть сьогодні свічку на вікні… Боже, бережи Україну…

Юлія Тимошенко
Джерело

yes1111: (кулемет)



5 серпня 2011-го року о 16:00 Родіон Кірєєв, суддя Печерського району, через вказівку неодиктатора Януковича наказав заарештувати лідера опозиції - Юлію Тимошенко.


Юлія Володимирівна навіть тоді, коли країною правила неодиктура, не побоялась задавати прем'єру режиму незручних запитань, вона не припиняла боротьбу й увесь час продовжувала людям казати правду. За це "Печерний суд" кинув її за ґрати на довгі 933 дні.

Цим рішенням було вбито правосуддя в Україні остаточно. Далі судили всіх без винятку, від соратників режиму до активістів Майдану.

На жаль, навіть із новою владою суд залишився кишеньковим, і не тільки покриває свою вдаду, а ще й захищає стару владу за доларові купюри.

Поки в Україні не буде проведена суддівська реформа, а українці не почнуть вірити в суди, корупція при будь-якій владі залишиться.

Саме в той день почалася моя особиста боротьба за справедливість, що триває до сьогоднішнього дня.

УКРАЇНІ-ВОЛЮ від "братської любові" Кремля, від сліпої Феміди та від корупції!

Україна переможе!
Слава Україні!


Джерело

P.S. (yes1111): Так, минуло вже 4 роки. З одного боку - наче один день. Ніби лише вчора відчайдушно й безнадійно штовхалися ми з ментами й беркутнею, намагаючись зупинити автозак, до якого брутально запхали нашу мрію про свободу і краще майбутнє. А з іншого - скільки ж подій умістилося у ці окаянні дні! І Наметове містечко захисників волі біля печерського судилища, і "мовний" мітинг біля Українського дому, і Врадіївське повстання, і палаючі бочки й шини Майдану, і загибель Небесної сотні, вбивці якої й досі залишаються непокараними, і окупація Криму, і російське вторгнення на Сході, коли рахунок загиблих пішов уже на тисячі!.. А сікльки зрад учорашніх друзів і соратників, скільки гірких розчарувань... І зараз дедалі гучніше і нахабніше починають вити й гавкати ті самі перевертні-вовкулаки, що, мовляв, правильно і справедливо тоді її посадили. А випустили даремно. І що цю помилку треба якомога скоріше і рішучіше виправити. Ті самі пики, ті самі фрази, ті самі тітушацькі прийоми. Тільки тепер у "патріотичній" обгортці, на службі в мінстеця й рошенівської цукерні.
І що, коло замкнулося? Залишається скласти руки і змиритися? А от хрін вам! Не дочекаєтесь, паскуди.
yes1111: (Юлі Волю!)


5 серпня 2011 року. Рівно 3 роки тому. Хрещатик. Оскаженілі менти і беркутня. І сотня (чи дві), людей, які будь-що намагаються їх зупинити. Юліна сотня. І кілька тисяч витріщак на протилежному боці, які байдуже облизують морозиво і втикають на безкоштовне шоу. Розпач, шок, - і одночасно лють, гнів, і ненависть до окупантів. І холодне, чітке усвідомлення, що це їм не минеться. Так само, як і тим, байдужим. Хоча - кожному по-своєму.

Докладніше - як це було - тут і тут.

yes1111: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] uainforg at Сьогодні виповнюється два роки з того дня, коли Тимошенко винесли вирок в Печерському суді

Сьогодні виповнюється два роки з того дня, коли Тимошенко винесли вирок в Печерському суді. Мені здається, що це було тільки вчора. Це був похмурий день, і зранку відчувалось, що має щось статись... Хоча люди не вірили. Навіть серед тих, хто регулярно ходив під будівлю суда на Хрещатику, небагато було тих, хто вважав можливим реальний термін і реальне ув'язнення для лідера в прямому сенсі цього слова багатомільйонного прошарку громадян України.

Всі думали: та не може бути. Не посміє. Це плювок в обличчя Европи, політичне переслідування, та й народ не допустить.

Посмів. Плюнув. Народ допустив.

Я тоді теж там був. Мені на все життя запам'яталась Женя Тимошенко, в синьому светрі, із чорним від смутку обличчям, яка вийшла з суда, хитаючи головою, і вочевидь відмовляючись вірити, що вирок винесено, і її мама залишиться за гратами, бо так забажав новоявлений Хазяїн Земель Українських. Її підтримував Кожемякін, а «коцмонавти», які уже лаштувались розганяти нас кийками, розступились перед нею. Можливо, саме тому вони так осатаніли кількома хвилинами пізніше, розганяючи нас і не даючи перекрити дорогу. Хтось кричав в мікрофон «Що ви робите! Це злочин!», а на тому боці Хрещатика спокійнісінько йшли люди, заклопотані своїми справами, і удаючи, що їх це не стосується...

Це була точка перегину, в якій українські громадяни свідомо вирішили, що в країні джерелом влади є не вони, а людина, яка займає президентське крісло. Вони ж нічого не вирішують, і політичні справи їх не стосуються, і взагалі вони «без політики».

11 жовтня 2011 року Україна вибрала диктатуру.

11 жовтня 2011 року українці вирішили, що Европа не для них.

11 жовтня 2011 року Янукович вперше відчув, що він - не президент, якого можуть і переобрати, а повноправний феодальний володар, який має право стригти і обдирати своїх йоменів.

Після цього податки, побори, затримки і невиплати заробітних плат, і на той момент уже давно не бачені відключення світла, тепла і води були просто питанням часу. Довгих два роки українці думали: ну ось, це вже останнє покращення, можливо, тепер усе закінчиться... а виявлялось, що воно далеко не останнє, і навіть нинішнє покращення - далеко не кінець. І все закономірно, бо коли ти згодився із попранням прав однієї людини, наступить момент, коли будуть попрані і знищені всі права. Дорога в тисячу лі починається з одного крока. І диктатура починається із ув'язнення однієї людини.

І цей вибір ми зробили 11 жовтня 2011 року. Самі.

А шанс виправити це все примарніший і примарніший, адже із кожним роком все більше і більше з-під тоненької вуалі, накинутої на українське суспільство, проглядає мурло банальної поліцейської держави.

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО


P.S. (yes1111): Дійсно, геть не хочеться згадувати про цей тисячу разів проклятий день. Але - треба. Бо забувати про такі речі в жодному разі не можна. А тим більше - пробачати:
11 жовтня 2011 року, печерське судилище: як це було

Profile

yes1111: (Default)
yes1111

February 2019

M T W T F S S
    1 23
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728   

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags