Читаючи дискусії з приводу Нового Економічного Курсу Тимошенко...

[yes1111]

Один із основних аргументів проти НЕК (конструктивних, я маю на увазі) полягає в простому твердженні: чомусь вважається, що технологічний хаб побудувати дуже складно і дуже дорого. В принципі, це так і є - якщо бажати одразу будувати щось типу Дубайського проекту, який коштує 20 млрд. дол. Але так не будувався жоден із існуючих технополісів та інноваційних парків. Всі вони виросли із маленьких експериментальних зон, в яких були створені особливі умови. Як одного разу зауважив англійський учений Вікас Шах, який займається побудовою технологічних інкубаторів в Манчестері, необхідна цілісна екологія. Налаштовуйтесь на довге читання: розберемо це питання докладно.

Цілісну технологічну екологію дійсно надзвичайно складно організувати в живому місті - тому що сучасне українське місто є клубком складних взаємозв'язків, часто тіньових і корупційних, які треба буде ламати, перебудовувати, налаштовувати... Крім того, в місті не буде часу на експерименти: в ньому живе величезна кількість людей, які залежать від роботи всіх цих взаємозв'язків. Тому будь-яка інновація в живому місті вимагатиме не лише роботи "з коліс", а й латання дірок в режимі реального часу. Тобто, це буде надзвичайно трудомістка і дорога задача. 

Однак це не тільки в Україні так. Будь-який технологічний хаб починався або із передмість, або цілковито нових районів - де можна було побудувати нові взаємозв'язки з нуля. Наприклад, саме так починались сингапурські наукові парки: спочатку влада виділяла землю під новий район, а потім визначала його як зону технологічного розвитку із особливими умовами і особливим керівництвом. На сьогодні Сингапур заклав уже третій подібний район, на 15 га. - і коштувати це буде 600 млн. дол.

Але і таких грошей в Україні немає, а інвестори і так з дуже великою пересторогою ставляться до України як до країни із запредельною корупцією і дуже хитким правом власності. А технологічний хаб нам потрібен уже вчора, якщо ми хочемо будувати інноваційну систему.

В принципі, "дешевий" шлях побудови технологічного хаба існує. Але він вимагає перебування на чолі держави лідера, який уміє грамотно розподіляти державні ресурси і має команду, яка здатна виробити чіткий стратегічний план, який включатиме тісну співпрацю наукової, бізнесової та навіть дипломатичної сфери. Я не стратег, але можу приблизно прикинути, як такий план може виглядати в українських умовах.

Перш за все необхідно вибрати місце. В Україні на сьогодні існує кілька міст-привидів, в яких практично не залишилось мешканців. Це Степногірськ (Запорізька область), Орбіта (Черкаська область), Цукроварів (Кіровоградська область) та Долинська (Кіровоградська область). Все це дуже невеличкі містечка, розраховані на 20-30 тис. мешканців. Якраз підійдуть для експеримента.

Перш за все, необхідно налагодити в них нормальне життя. В них в основному радянського проекту багатоповерхівки, майже завжди аварійні. Вартість нерухомості там мізерна: від 5 до 30 тис. грн., і всю її може викупити держава. Після чого нам необхідно:
- сформувати і розподілити по українським університетам наукові теми з питання реконструкції цих будинків з двома умовами: мінімальна вартість, максимальна енергоефективність і максимальне використання українського виробництва.

В Україні мінімум три університети, здатні потягнути таку задачу: Київський національний університет архітектури, Харківський національний університет архітектури та Інститут архітектури "Львівської політехніки". Найкраще, якщо при цьому ще й оголосити міжуніверситетський конкурс. Переможці отримують грант і один із будинків в містах-привидах на "поталу".

- після того, як конкурси завершено, проекти публікуються і починає підключатись бізнес. Спочатку масова реконструкція повинна пройти в містечках-привидах, це буде держзамовлення і державне фінансування, відкрите і прозоре, на базі цифрового віртуального контракту. Ті фірми, які успішно завершать проект в обумовлені терміни і не попадуться на попилі, отримують державний знак якості та суттєве зниження податків. Більшість квартирного фонду в Україні ще радянське і рано чи пізно його доведеться реконструйовувати - це велетенський ринок, де вони зможуть зайняти провідні позиції. А уже відпрацьована і обкатана на містах-привидах технологія реконструкції може бути їм навіть передана в ексклюзивне користування на певний термін - теж як частина держпідтримки.

На цьому етапі ми ще тільки готуємось створювати цифровий хаб, а уже фактично створили нову будівельну галузь із надзвичайно ємним ринком.

Наступним етапом буде побудова мінімальної інфраструктури. В першу чергу це енергетика. Оскільки міста виділені, волокти високовольтні лінії накладно. Діємо по тій же схемі:
- розподіляємо на університети наукові теми з розробки локальних енергетичних блоків районного масштабу. Причому можна їх навіть диверсифікувати. Наприклад, місто-привид Степногірськ знаходиться в районі вугільних шахт. Для нього напрацьовуємо, наприклад, установки на базі піроліза вугілля. Через м. Поліське тече річка Уж - можна поекспериментувати із міні-гідроелектростанціями. В м. Орбіта повинні були збудувати атомну електростанцію. Чому б не спробувати там створити міні-АЕС, на базі тліючих енергоблоків - тобто, таких, які "не бабахають" через дуже повільну реакцію, але все-таки дають електрику. Сонячна, вітрова енергетика теж стане в пригоді. Нарешті, можна погратися із концепцією "автономного будинку", який має своє енергозабезпечення.

Це уже технології іншого порядку. Розробки, створені в рамках цієї фази, уже сходу можуть йти навіть на світовий ринок - в світі величезний попит на мікроенергетику. А українські розробки матимуть перевагу: по-перше, вони розроблялись для слабкої економіки і як дешеве рішення (ви собі уявляєте потенційний обсяг клієнтури?), по-друге, вони обкатані практично. Це не рахуючи того, що завдяки цим проектам можна буде вирішити енергетичні проблеми українських міст. Фірми, які будуть брати участь в цих проектах, знову ж таки отримують зниження податків та ексклюзивне право на технологічне рішення.

Знову ж таки, ми іще хаб не створили - а економіка уже потроху починає оживлятись і набувати виразного технологічного профіля.

Наступний етап. Тепер в містах-привидах можна жити: там є світло, тепло, вода, мінімальні зручності. І кого ж ми туди заселимо? Пустимо на вільний ринок нерухомості? Ні. Ми продовжуємо формувати наш технологічний хаб, і заселяємо туди... молоді родини, яких ми закличемо повернутись з-за кордону. Заманимо ми їх не лише дешевизною прожитку, а й участю в державній програмі розробки цифрового урядування. Так, це державний контракт із проживанням і готовим майданчиком для експериментів. Діємо по тій же схемі - спершу навантажуємо університети задачами:
- стандарт комплексної системи обліку на базі світових стандартів та блокчейна (можна на базі XBRL);
- стандарт державного документарного сервіса, призначеного видавати довідки, документи, дозволи, рахунки в електронному вигляді. Це необхідно для того, щоб достатньо було підняти загальний движок (т. зв. "державну хмару"), а потрібні сервіси люди уже самі розроблять - за принципом Open Source, або як бізнес-контрактери;
- стандарт цифрової системи місцевих обговорень та голосувань. Це необхідно для обкатки методів не тільки реальної соціології, а й елементів прямої демократії в державі.

Насправді, їх буде треба набагато більше - це просто те, що мені спало на думку навскидку.

Як тільки ці стандарти будуть розроблені (чи створено адаптації світових стандартів до української специфіки) та відкриті публічно, можна розпочинати проекти і запрошувати людей жити в уже облаштовані містечка-привиди під участь в проектах реалізації вищевказаних стандартів. Коли люди туди приїдуть, їм будуть необхідні елементарні послуги - від магазинчика до, вибачте, пральні та парикмахерської. Щоб це пошвидше виникло, ми ставимо всім фірмам, які будуть працювати в сфері послуг в тій державі, знижену ставку податку. А якщо вони ще й будуть використовувати для обліку та послуг розроблені в цих містах програмні продукти - так і взагалі нульову ставку.

Затверджений відкритий стандарт дозволяє значно зменшити час на розробку - бо не треба думати про сумісність форматів між різними програмними продуктами - і відкрити дорогу до конкуренції. Бо якщо стандарт даних один і той самий, клієнти зможуть абсолютно безболісно переходити з програми на програму і реально вибирати кращу. Завдяки податковій пільзі для фірм, які використовують продукти цього стандарту, у розробників програмного забезпечення з'являється потенційний ринок, за який можна і треба поборотися. А найкращий програмний продукт стане потім у пригоді всій країні, вже не кажучи про експортний потенціал.

Думаєте, неможливо? Але "сторонній" WhatsApp зміг всунутись на дуже і дуже щільний світовий ринок месенджерів - а тут йдеться про значно комплексніші рішення, на них завжди є попит.

Причому задачі для мешканців нового містечка не закінчаться ще дуже довго. Після обліку та цифрової інфраструктури наступить черга освітніх програм - адже в містечку повинна бути школа. Потім медичних - адже амбулаторії буде замало. І ще, і ще, і ще - і все це буде втілюватись в цілком реальний український програмний продукт.

Стривайте, але ж... але ж це і є технологічний хаб.

Звичайно, це лише накид, зроблений дилетантом - реальним планом побудови технологічних хабів будуть займатись спеціалісти значно вищого рівня. Я всього тільки хотів показати, що для України це цілком можливо. Більше того, така комплексна задача як побудова технологічного парку, сама по собі може оживити нашу економіку.

До речі, а ви в курсі, що черговий Круглий Стіл Нового Економічного Курсу буде на тому тижні? Ви думаєте, вибори уповільнили чи пригальмували ці процеси? Аж ніяк. Новий Економічний Курс Юлії Тимошенко живе і розвивається, на відміну від статичних і чисто піарних програм інших кандидатів.

Вячеслав Ільченко
Джерело