![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
yes1111... і враження його учасника (нотатки Вячеслава Ільченка)
Не дивлячись на дуже всеохопну назву "Цифрова країна", насправді вся більш як трьохгодинна зустріч була зосереджена навколо все того ж основного запитання:
- як розвивати українську ІТ-галузь і загалом інноваційну економіку в Україні.
Як завжди, побудований цей Форум був по принципу відкритої дискусійної панелі: Юлія Тимошенко у якості модератора, який задає тему для обговорення, а потім по ходу розмови вносить зауваження і задає уточнюючі запитання. Неважко було помітити, що в цьому форматі не лише Юля себе почуває все більш и більш комфортно. Учасники зустрічі охоче включились в дискусію, а за регламентом майже ніхто не слідкував. Адже виявилось, що не дивлячись на високі показники України в ІТ-галузі, насправді ситуація складається більше ніж сумно.
Власне кажучи, ось кілька цифр. Україна займає:
- 1 місце по рейтингу Global Sourcing Association за 2017 р.. Це британська організація, яка щороку визначає найкращого постачальника аутсорсингових послуг. В 2017 р. цю відзнаку виграла фірма N-IX, яка базується в Києві та Львові.
- 8 місце за майстерністю програмістів. За даними порталу SkillValue, де періодично проходять змагання програмістів з усього світу, українські розробники мають рейтинг в 91,26%. Це навіть вище, ніж в Німеччині, яка займає 10 місце. Більше того, ми ще й утримуємо перше місце в спеціалізації за мовою С++ (обійшовши Білорусь та Китай) та в розробках на базі ігрового движка Unity3D (обійшовши Китай та Індію);
- Україна входить в топ-30 найкращих аутсорсингових ринків за версією Gartner;
- Україна утримує пальму першості в Европі за кількістю ІТ-працівників (від 185 до 230 тис. розробників);
- 4 місце на Міжнародній Математичній Олімпіаді 2018 р., яка пройшла в Румунії. Причому це було тріумфальне повернення в топ, оскільки за попередні два роки Україна з'їхала до 30-го (2016 р.) та 14-го місці (2017 р.). Це, між іншим, дуже добре показує, що наші вчителі та діти, в умовах хронічного недофінансу освіти, здатні досягати фантастичних результатів. Можете собі уявити, що вони зможуть, якщо отримають хоча б техмінімум в школах.
Окремим мірилом, як зауважив Юрій Пероганич, може бути українська Вікіпедія. Вона, на секундочку, займає 16-те місце в загальному світовому рейтингу Вікіпедій, і перше місце в секторі 500000+ статей. Причому вона балансує на межі переходу в ранг однієї з найбільших світових вікіпедій.
Обсяг експорту послуг ІТ-галузі росте майже на чверть на рік. За даними порталу Daxx в 2017 р. ІТ-ринок виріс на 27%. В грошовому обсязі це було приблизно 3 млрд. дол. А в минулому, 2018 р. експорт ІТ-послуг виріс до 4.5 млрд. дол., що робить ІТ другим за вагою компонентом українського ВВП.
Тобто, наразі саме ІТ-галузь "за вуха" втримує українську економіку.
Однак вищенаведені показники насправді страшні. Бо як бачимо, перші місця ми займаємо в специфічній галузі - аутсорсингу. Це значить, що замовником і споживачем українського високоінтелектуального продукту є іноземні економіки, які отримують від цього максимальний зиск. Фактично, аутсорсинг - це теж форма сировинної економіки, тільки у якості "сировини" виступають мозки і здібності українських програмістів.
Адже якщо у нас четверте місце на міжнародних математичних олімпіадах, то наша сильна сторона - алгоритміка та архітектурні рішення. На аутсорс же виносять в основному заплатки, нішеві бізнес-рішення, розробку та починку сайтів. Безумовно, це приносить величезний дохід, але на мій особистий погляд - це все одно, що забивати гвіздки мікроскопом. Наші розробники здатні творити чудеса, а замість цього зайняли в світі нішу ремонтників, які виправляють чужі косяки.
На цій же позиції стояли більшість промовців. Вони представляли практично весь спектр ІТ-галузі: тут був Дмитро Прядко з Національної Асоціації Розробників, Наталія Дрік із Блокчейн-асоціації України, Володимир Усов - керівник стартапу Kwambio (це той самий стартап, в якому друкують біополімери та штучні кістки), Оксана Приходько з Європейської Медіа Платформи і навіть Юрій Пероганич з Фонду Вікімедіа.
Найбільш комплексним був виступ Дмитра Прядка. Його варто прослухати повністю - він дав нарис основних проблем в нашій ІТ-галузі, а також розповів про те, що необхідно зробити для того, аби не тільки збільшити внутрішній ринок ІТ (а точніше, створити його), а й прокласти доріжку до Індустрії 4.0. Саме його бачення і лягло в основу Меморандуму із представниками ІТ-галузі, який був підписаний в кінці зустрічі.
Отже, на даний момент ІТ-галузь потерпає від наступних проблем:
- аутсорсингова спеціалізація ринку;
- постійний відтік кадрів, саме через аутсорс-спеціалізацію. Я про це уже писав раніше, говорячи, що аутсорс потроху буде замінюватись релокейтом - так от цей процес уже йде;
- низька інвестиційна привабливість, і тут йдеться не тільки про корупцію, а й про те, що українські стартапи мають низьку довірчість і немає ані експертної панелі, яка б засвідчила їх перспективність, ані державних гарантій;
- несприятлива податкова політика, в тому числі й кредитна - адже навіть для ІТ-стартапу є своя ціна входа на ринок, нижча за інші галузі, але все ж таки вона є;
- відсутність внутрішнього ринку ІТ. Ми експортуємо ІТ-продукцію, але всередині країни нею не користуємось - про це я уже теж писав раніше, ілюструючи прикладами;
- відсутність стратегічної та пріоритетної підтримки держави.
Остання проблема викликала жваву дискусію. Всі присутні зійшлись на думці, що необхідна єдина "точка входу" для комунікації та підтримки бізнесу. Це повинна бути посада із владою, а також як мінімум аналітичним відділом. Тобто, це рівень окремого міністерства чи навіть віце-прем'єрства по високим технологіям. При цьому треба не забути про громади, в яких можуть бути свої окремі представництва, які будуть займатись ІТ-сектором. Щось подібне на сьогодні існує в Сполучених Штатах - там є так звані Chief Information Officers, які займаються аналітикою та розподілом ресурсів для підтримки ІТ.
Юлія Тимошенко узагальнила ці пропозиції в окремий пункт Меморандума - а саме створення окремого децентралізованого органу, який буде займатись питаннями інновацій та підтримки ІТ.
В цьому плані треба ще згадати виступ Наталії Дрік, яка окремо зауважила дві ключові речі. Перша - необхідна основа, а саме електронні паспорти. Адже кожен такий паспорт одночасно може бути ключем в електронному голосуванні, а також бути ідентифікатором в цифрових послугах. А у нас, образно кажучи, тільки один "паспортний принтер" на всю Україну. З одного боку необхідно забезпечити децентралізацію паспортних послуг (як в тій же Грузії, де паспортний відділ є в кожному Домі Юстиції), а з іншого - забезпечити унікальність паспорта.
В зв'язку з цим розгорілась чергова дискусія вже в секції вільної дискусії. Адже роль електронного ідентифікатора можуть виступати і гаджети - телефони, планшети та інші пристрої. Один із учасників форуму запропонував створити систему єдиної сімкарти для кожного громадянина.
І тут Юлія Тимошенко неочікувано сказала фразу, яку я вважаю чи не ключовою не лише для цього Форуму, а й взагалі стосовно нашого майбутнього:
- в прагненні до утворення цифрового простору ми не повинні втрачати свободу.
Люди повинні мати свої електронні ключі, але при цьому вони повинні бути не їх заручниками, а власниками. До речі, саме така ідеологія покладена в деякі світові проекти єдиного ідентифікатора громадянина - на базі блокчейна, який виступає запобіжником проти маніпулювання цим ідентифікатором. Якось треба буде про це розповісти детальніше.
І друга важлива річ, яку сказала пані Дрік - це питання тестування. Будь-яка інноваційна технологія впливає на суспільство. А тому перш ніж бути впровадженою, має бути протестована в контрольованому середовищі, де всі мають електронні ключі, де існує навіть якась спеціальна податкова та місцева політика. У якості прикладу тут можна навести китайський технополіс Шеньчжень, який в 1980 р. створювався саме як тестовий майданчик високотехнологічної продукції та сервісів для внутрішнього вжитку.
У нас теж є чимало місць, де можна створити таке місто - тестовий майданчик. На них охоче пристане будь-яке депресивне містечко, звідки розбігаються люди. А хоча б навіть взяти уже існуючі міста-привиди, про які я уже писав раніше.
Необхідно ще сказати про дві базові проблеми, які буквально блокують розвиток українського цифрового урядування та інновації.
- Регламентний доступ до даних. Це одна із найбільш болючих тем, тому що цифрове урядування неможливо будувати без аналізу відкритих даних, які держава повинна надавати своїм громадянам. На основі цих даних бізнес або громадянські організації потім можуть будувати сервіси, які дозволять більшу частин бюрократичних процедур попросту скасувати. Їх замінять прості цифрові сервіси.
В Сполучених Штатах це називається ініціативою Open Government Data. Є спеціальний сайт, куди всі без перебільшення урядові організації закачують велетенські обсяги даних. Від статистики злочинів по містах до, вибачте, планів мікрокредитування. Можете самі поглянути на цей сайт: https://www.data.gov/
В Україні теоретично теж реалізується ініціатива Open Data, і є сайт, аналогічний американському. Я туди вирішив завітати, і повернувся звідти з твердою упевненістю, що це які завгодно "дані", але тільки не відкриті. Це швидше звалище документів (сам сайт data.gov.ua по суті представляє собою великий файл-сервер), більша частина з яких непридатна для яких би то не було сервісів. І міняти там треба все - від стандартів даних (sic!) до самого їх розміщення.
- Другою проблемою є відірваність України від світових трендів в інформатизації і особливо, законодавства. Про це добре розповіла пані Оксана Приходько, додатково застерігши від прийняття законопроекту 3549-1 від 11.12.2015 "Про електронні комунікації". Цей законопроект сам по собі є прикладом цієї самої відірваності, бо абсолютно не враховує уже прийнятий в ЕС Кодекс електронних комунікацій і Регламент органу европейських регуляторів електронних комунікацій. Обидва вони були прийняті 17 грудня 2018 р., а наш законодавчий процес більше переймається схемами, ніж ключовими для розвитку країни речами.
Нам необхідна гармонізація нашого законодавства із європейським саме в частині інформаційних технологій. Тому що тільки так можна реалізувати шестикомпонентну модель взаємодії між українською наукою, бізнесом, виробництвом та їх європейськими відповідниками. Про неї я окремо писав в статті про Круглий Стіл по Індустрії 4.0.
Ви думаєте, це все? Дзуськи! Там прозвучало десь так вп'ятеро більше цікавого, а я вибрав тільки те, що здається ключовим особисто мені.
А насамкінець я б хотів задати вам одне важливе запитання. Поки я писав цю статтю, то побачив останні рейтинги. Скажіть, от по-честноку, де хоча б аналогічні за тематикою заходи від пана Зеленського, пана Гриценко чи, прости Господи, Порошенка? А у них же є свій рейтинг, і, кажуть, вищий за рейтинг Тимошенко.
Мене в цьому плані мучає одне запитання: невже наш виборець настільки зненавидів уже власну країну, що голосувати збирається за того, хто менш за все переймається її майбутнім?
На цих всіх Круглих Столах я бачу зовсім інших людей. Людей, яким майбутнє не байдуже. Які хочуть і можуть його будувати. Які охоче приймають пропозицію Тимошенко збудувати разом нову Україну. Мені хочеться вірити, що таких - більшість. І що 31 березня ми все-таки переламаємо сповзання України в безодню навіть уже не третього світу, а якогось четвертого.
Вячеслав Ільченко
Джерело