
Аналітика по заявкам. Як я й думав, перше прохання прийшло на тему "каубальних коунтрагхдтів" - вічної теми вітчизняних пікейних жилетів.
Я уже, власне, написав статтю, в якій детально розібрав основні аргументи стосовно контрактів Юлії Тимошенко. Ось вона, опублікована на агрегаторі Uainfo.
В ній ви знайдете всі базові відомості. В ній, втім, залишились "за кадром" два важливих моменти:
- чому Юлія Тимошенко відмовилась свідчити в Стокгольмському Суді, коли розглядалась справа її контрактів?
Перш за все, зверніть увагу на очевидну маніпуляцію. В Стокгольмі розташовано не суд, а Арбітражний Інститут Торговельної Палати Стокгольма (Arbitration Institute of the Stockholm Chamber of Commerce). Коли ви чуєте слово "суд", у вас тут же формується очевидна асоціація із судовим засіданням, де є позивач, звинувачуваний, адвокат, свідки і прокурор. Після чого ви значно легше сприймете патетичний закид "відмовилась свідчити в суді". Але Стокгольмський Арбітраж судом не є, більше того, це комерційна організація, яка розглядає комерційні спори і з 1971 р. вважається нейтральним і незалежним майданчиком розв'язання суперечок по контрактам.
Стокгольмський Арбітраж керується Регламентом, прийнятим в 1999 р. В ньому повністю описана процедура слухання. Можете самі перевірити, свідки там НЕ передбачені.
Аби ви не продирались через суху юридичну мову Регламенту, ось вам типова процедура розгляду суперечки по контрактам:
- сторона, яка хоче оспорити норми контракту, подає Клопотання про Арбітраж, в письмовій формі із викладенням вимог позивача (ст. 5.). Уточнення та узгодження розгляду позову відбувається виключно в писемній формі (ст. 13, 21, 22);
- якщо Арбітраж приймає справу, то призначається Арбітражна Колегія, яка складається із трьох арбітрів (ст. 16), і дата розгляду справи, якщо така необхідна (ст. 25);
- якщо по ходу розгляду справи Колегії потрібні докази, вона звертається до сторін по документи, які потверджують їх позицію (ст. 26);
- якщо по ходу розгляду справи Колегія потребує експертного висновку, вона самостійно призначає експертів, які дають висновок по тому чи іншому аспекту справи (ст. 27);
- розглянувши аргументи сторін, Арбітраж дає тлумачення тих чи інших норм контракту і виносить Арбітражне Рішення (ст. 32), яке вважається обов'язковим та остаточним, окрім випадків, передбачених ст. 37 - причому клопотання про зміну чи виправлення рішення може бути подано тільки протягом 30 днів після винесення оригінального рішення.
Як бачите, в процедурі просто немає такого пункту як свідчення. Є лише контракт, аргументи сторін та експертні висновки, які аналізує Колегія. Юлія Тимошенко, таким чином, повинна бути присутньою на розгляді тільки в наступних випадках:
- вона є представником однієї із сторін;
- вона є експертом, призначеним Колегією.
Ні тим, ні іншим Юлія Тимошенко не була ні в 2014-му, ні в 2018 р. Її основна (але ключова) роль в цьому арбітражі полягає в наступному:
- вона домоглась включення до контракту із Газпромом так званої "оговорки про застосування права", яка робить можливою розгляд справи в Стокгольмському Арбітражі (Преамбула Регламенту). Жоден газовий контракт, заключений до Тимошенко, такої оговорки не містив. Ви можете її побачити в тексті контракту під п. 8.2;
- вона домоглась включення до контракту пункту 4.4, який визначає право України подати до арбітражу з метою перегляду умов контракту, якщо ситуація на ринку зміниться. В даному випадку такою зміною ситуації був прецедент RWE Transgas, яка першою виграла справу по take-or-pay. Можна було б подати і раніше, в 2010 р. - тоді такою зміною було відкриття сланцевого газу.
Описана процедура також демонструє, що ніяких мегаепічних досягнень українських юристів попросту не було. Вони просто подали в арбітраж позов на тлумачення норми Take-Or-Pay, і Колегія винесла рішення по прецеденту, давно уже відомому в Европі. Адже перше рішення по скасуванню цієї норми було винесено ще в 2012 р. в аналогічному позові RWE Transgas до Газпрома. Якщо хтось забув, можна і нагадати.
Питання, за що саме Коболев отримав таку високу премію, риторичне.
- чому Юлія Тимошенко законтрактувала такі великі обсяги газу - цілих 52 млрд. кубів газу? Чи не є це свідченням закабалення України, бо нам не потрібно стільки газу. Крім того, ми не мали права відмовитись від таких обсягів, а це блокувало розвиток нашого видобутку.
Перш за все, фіксовані обсяги закупівлі газу були записані не в контракті Тимошенко, а в контракті Єханурова-Івченка, заключеному 17 січня 2006 р., який заводив на ринок фірташівську "Росукренерго". Готував цей контракт Юрій Бойко, а не Юлія Тимошенко. І хоч він ніколи не був оприлюднений, нам відомі обсяги закупівлі газу по рокам:
- 2006 р.: 57 млрд. кубів;
- 2007 р.: 58,8 млрд. кубів;
- 2008 р.: 52,9 млрд. кубів.
Як бачимо, ось вони - ті самі 52 млрд. кубів, задовго до "каубальних коунтрагхдтів". Бажаючі можуть глянути статистику самі, вона ось тут.
Контракти Юлії Тимошенко укладались в 2009 р. після газової війни, яка розпочалась через чергове "неперерахування" оплати від РУЕ Газпрому. Природньо, що частина його норм напряму перекочувала з попереднього контракту. Нам відомо це точно, тому що ціна на 1 кв. 2009 р. визначалась в $360 - а це було ціною газу по контракту Єханурова-Івченко станом на 1 січня 2009 р. (контракт Тимошенко укладено 11 січня 2009 р.).
Однак Юлія Тимошенко домоглась включення до контракту п. 2.2.3, який передбачав 20% зменшення поставок в річному вимірі. Завдяки цьому в 2009 р. Україна закупила всього 26.8 млрд. кубів. В 2010 р. Юлія Тимошенко планувала продовжувати зменшувати закупівлі газу в Росії до 25 млрд. кубів. Ось відповідне повідомлення від 8 жовтня 2009 р.
Однак в 2010 р. замість зменшення поставок, вони навпаки, виросли до 36.5 млрд. кубів. Чому так сталось? А тому що 27 квітня 2010 р. були укладені Харківські Угоди, які переписували частину норм контракту Тимошенко і переводили узгодження обсягів та цін на поставки газу на міждержавний рівень. Більше того, це були окремі, секретні додатки до цих угод. Теж, можете самі перевірити, їх було укладено 39 штук.
Таким чином, контракт Юлії Тимошенко зменшував обсяги поставок російського газу та дозволяв України злізти із газової голки. А на цю голку її посадили Єхануров та Івченко (за активної допомоги Юрія Бойка).
Заодно стає зрозумілим, чому Путін дав команду своєму резиденту Януковичу в будь-який спосіб переглянути норми договору в квітні 2010 р. Поцікавтесь обставинами ратифікації Харківських Угод - це чи не єдиний документ, який приймався в результаті брутального побиття депутатів. До речі, а всім відомо, що чинний президент Петро Порошенко вітав заключення цих угод? Питання чому, також риторичне.
Загальний висновок:
- Контракти Юлії Тимошенко для Газпрома та РФ були майже смертельними: вони знімали Україну з газової голки і реально дозволяли Україні нарощувати виробництво власного газу.
Пишіть в коментах, що іще ми маємо розглянути в ці останні передвиборчі дні.
Вячеслав Ільченко