Паливна криза 2005-го - повчальна історія.

[yes1111]

Прочитав в мережі повідомлення, що Порошенко з Медведчуком готуються "хряснути дверима" наостанок і викликати в Україні паливну кризу - щоб розпалити народні протести.

І тут же подумав - ну які ж вони гнітюче неоригінальні. Те саме в 2005 році вони робили, аби повалити Тимошенко. Тільки Юля змогла впоратись із цією кризою за лічені ТИЖНІ. Знадобились роки долдонення по голові виборця списком Манафорта, аби той забув про це.

А я пам'ятаю і розкажу вам цю історію:

* * *

7 лютого 2005 року перший віце-прем'єр Анатолій Кінах зненацька заговорив про відсутність підстав для підвищення цін на паливно-мастильні матеріали. Це була прелюдія до першої із двох широковідомих криз того часу, яка в суспільстві отримала назву "бензинової". Адже після провалу політичних інтриг, спрямованих на торпедування призначення Тимошенко прем'єром, домогтись її відставки можна було тільки шляхом економічної війни. 

Перш ніж перейти до власне розгляду цієї кризи, необхідно правильно уявити собі тодішній ринок нафтопродуктів. По-перше, він був цілковито непрозорим. Всі українські нафтові трейдери мали закриту структуру витрат, в якій ховались масові закупівлі нафти в Російській Федерації. Робилось це задля зменшення податків - адже чим вища ціна (а імпорт нафтопродуктів підвищує загальну ціну), тим менше платиться податку на прибуток. 23 травня Юлія Тимошенко частково оприлюднила "секрет" вітчизняних нафтовиків - близько 90% нафти в Україні мало або російське походження, або російську власність (через контроль над українськими НПЗ), з яких 75% поступало з території Росії, а 22% з Казахстану.

Тепер проаналізуємо сам початок бензинової кризи. До неї спричинилось різке падіння переробки нафти в квітні 2005 року, на цілих 23.5% у порівнянні із аналогічним періодом 2004 року. А воно, в свою чергу, було продиктоване трьома факторами:

- одночасно були зупинені "на ремонт" Херсонський і Лисичанський НПЗ. Обидва контролювались російськими фірмами - відповідно НК "Альянс" та ТНК-ВР;
- були припинені поставки нафтопродуктів з Росії по уже оплаченим контрактам, причому Росія на голубому оці заявила, що затримка із поставками продиктована... ремонтом НПЗ, рішення про що було прийнято російськими же фірмами;
- були припинені поставки нафтопродуктів і на ті мережі українських АЗС, які прямо належали російським корпораціям Лукойл, ТНК-ВР та "Альянс". Зокрема, тій же ТНК належала мережа із 1280 заправок.

Тобто, якщо скласти докупи всі ці фактори, залишається один-єдиний висновок:

- "бензинова криза" цілком і повністю була "состряпана" Російською Федерацією;

До речі, Юлія Тимошенко не побоялась про це заявити одразу після того, як "бензинова криза" почала розкручуватись, а Віктор Ющенко... зненацька заявив, що "нафтові" домовленості із Росією необхідно починати із "чистого листа", і це при тому, що Росія де-факто в односторонньому порядку ці самі домовленості і розірвала. Цікава підробиця: критиком дій Юлії Тимошенко під час "бензинової кризи" був також... Петро Порошенко, який заговорив про "прорахунки уряду". І той, і інший уникали будь-яких кривих слів на адресу Росії.

Юлія Тимошенко тим часом оприлюднила свій план боротьби із кризою, який можна умовно охарактеризувати двома виразами - "диверсифікація поставок" та "торговельні інтервенції". Судіть самі:

- структура нафтового імпорту повинна бути змінена таким чином, щоб з однієї країни не поступало більше ніж 20-25% загальноукраїнських потреб;
- заключення контрактів на поставки з Білоруссю та Молдовою (70 тис. тон.), Литвою (30 тис. тон.), Сербією (100 тис. тон) та Хорватією (50 тис. тон);
- заключення контрактів "на кордоні" України та Росії про взаємозаміщення лівійської та російської нафти, яка належить європейським компаніям (а це близько 2 млн. тон);
- заключення додаткових контрактів з Казахстаном на щомісячну поставку 200 тис. тон нафти через територію РФ;
- збільшення поставок нафтопродуктів через морські порти Чорного моря, в зв'язку із чим пропонувалось модернізувати Кременчуцький НПЗ для прийому більшого обсягу сировини;
- будівництво нового НПЗ під Одесою

Такий розкид контрактів пояснювався не лише необхідністю термінових поставок. Це було напрацьовуванням "на живу нитку" якомога ширшого спектру можливих схем забезпечення України нафтою, які, до того ж, не залежали б від "періодів ремонту" українських НПЗ, які належали росіянам.

Своє рішення "бензинової кризи" надав і Віктор Ющенко. Причому дуже дивним чином, адже замість наведення порядку в паливно-енергетичному секторі, він... запропонував домовитись із головними гравцями в ньому під його особисті гарантії. Скажемо більше, його пропозиції технічно означали підвищення ступеню монополізації українського ринку. Знову ж таки, судіть самі:

- передати недержавній комерційній компанії "Укрнафта" акції трьох НПЗ - Кременчуцького, Дрогобицького та Надвірнянського. При цьому у держави залишалось 50% + 1 акція, решта передавалась "Укрнафті"
- придбати інші пакети акцій "Укртатнафти", "Нафтопереробний комплекс Галичина", АТ "Нафтохімік Прикарпаття"... і теж передати "Укрнафті".

Фактично, Віктор Ющенко пропонував Юлії Тимошенко за рахунок бюджету створити приватного монополіста з імпорту та переробки нафти, який теоретично міг скласти конкуренцію російському диктату. Але де взяти гроші на такий проект, було незрозумілим - адже викуп державою акцій підприємств такого рівня є дуже дорогим задоволенням, а ціна його сягає сотень мільйонів доларів. В дужках зауважимо дві підробиці: "Укрнафта" на той час контролювалась групою "Приват" І. Коломойського, а викуп акцій приватних підприємств вимагав би від уряду мало не рейдерської атаки. Звісно, що Юлія Тимошенко ці доручення проігнорувала.

- на цьому прикладі легко побачити, що твердження про лобіювання Юлією Тимошенко інтересів групи "Приват" в часи Віктора Ющенка є політтехнологічним міфом. По факту ці інтереси лобіював сам президент України, і не особливо це приховував;

Цікаво, що підхід Юлії Тимошенко з теоретичної точки зору є типовим "ринковим" підходом, коли уряд забезпечує підвищення конкурентності економіки. А підхід Віктора Ющенка правильно називати "ручним", оскільки будь-які домовленості на особистій основі не мають взагалі ніякого відношення до ринку: це типовий "олігархічно-арбітражний" спосіб управління економікою, який процвітав в Україні при Кучмі.

- таким чином, уявлення про те, що Юлія Тимошенко є прихильником "ручного керування" теж не відповідає дійсності, а насправді цим грішив Віктор Андрійович Ющенко;

"Бензинову кризу" Юлії Тимошенко вдалось приборкати протягом місяця, при цьому їй вдалося навіть повернути ціни на колишній, "докризовий" рівень.

От вам приклад професіоналізму Юлі. Заодно і приклад, що вона зробила для економіки.

На жаль, люди більш схильні пам'ятати манафортові страшилки, ніж реальні справи

Вячеслав Ільченко
Джерело