Уявна чи справжня опозиція? Напередодні «Злуки». Січневі тези редакції Svetiteni

[yes1111]

Станіслав Овчаренко

Ми не поділяємо ейфорії єднання сил опозиції – надто добре знаємо природу такої «єдності». Ми не належимо до керівництва будь-якої політичної партії чи громадської організації.

Тому сказане нами не повинне зобов’язувати до чогось керівництво будь-якої опозиційної політичної партії чи громадської організації.

Нехай керівництво цих партій чи громадських організацій зрікаються наших слів та висновків – ми не образимося.
Ми розуміємо, що дипломатія існує не лише між державами, але також між політичними організаціями-партнерами.
Злука минулого закінчилася поразкою: Західна Україна підпала під владу Польщі, Східна – Радянської Росії.
Ми – не «дипломати».

Отже:

1. Ніякого єднання між опозиційними партіями не існує. Є ВИМУШЕНА солідарність решти політичних партій до Юлії Тимошенко, яку влада Януковича САМА поставила, як ув’язнену №1, у центр політичного життя України. Тепер ні влада не може зігнати ЮВТ з цього центру – ні сама ЮВТ піти з нього.

Для неї зараз два шляхи: або в могилу – або на посаду президента України, де до діячів нинішнього режиму вона обов’язково буде теж диктатором.

Бо без знищення нинішнього режиму подальше просування України до нормального цивілі-зованого життя просто неможливе…

2. Вона обов’язково повторить шлях Михайла Саакашвілі (щоб не повторити долю Звіада Гамсахурдіа – першого президента Грузії, який загинув). Дивіться на Грузію – Януковича та його оточення чекає подібне, якщо не щось гірше.

3. У суспільній свідомості України саме Юлія Тимошенко є гарантом того, що з цим режимом буде покінчено. Ніхто інший цього не зробить – це теж у суспільній українській свідомості.

4. Саме тому будь-який виступ проти Тимошенко буде сприйматися і вже сприймається як колабораціонізм з режимом Януковича. Саме тому опозиційні організації сумнівної якості хочуть

- внести розбрат в середовище самих опозиційних сил та серед їх виборців
- довести, що без Юлії Тимошенко «Батьківщина» та інші члени БЮТ нездатні ні керувати власними партіями, ні працювати з виборцями. До цього вже долучені «об’єктивні» журналісти та аналітики, яких ми назвемо нижче

5. Якщо ЮВТ є центром сітки координат політичного життя – картина протистояння режиму та суспільства гранично спрощується. Цю спрощеність прибічники режиму всіляко намагаються ускладнити. Цим – деморалізувати опозицію, та дезорієнтувати виборців. Простіше кажучи – так заплутати картину, щоб у рядового виборця макітрилася голова від роботи пропагандистів режиму Януковича. Якщо не можна замовчати щось, інформаційний простір треба засмітити.

6. Хто вважає, що немає критерію для визначення «тушкостворюючих» структур та особистостей – той помиляється: істина питання – в історії питання. Нинішню позицію опозиційних партій та їх діячів можна ЛЕГКО визначити по тій позиції, яку вони займали перед другим туром президентських виборів в 2010 році.

Якщо пригадати – ДЕ був кожний перед другим туром президентських виборів – тоді легко визначити, хто буде боротися з режимом Януковича, а хто піде на співробітництво з ним – під приводом «конструктивної роботи задля національних інтересів» чи ще чогось.

7. Отже – для справжнього єднання опозиції нам досить згадати – хто підтримав Юлію Ти-мошенко під час другого туру, а хто був «проти всіх», фактично підтримуючи Віктора Яну-ковича перед другим туром та надав свої голоси для виборчого закону задля перемоги Яну-ковича.

Отже, тоді Юлія Тимошенко та БЮТ, тобто партії, що належали до БЮТ залишилися тоді НАОДИНЦІ. Це «Батьківщина», Народний Рух України, партія «Реформи і порядок», Українська соціал-демократична партія. З цієї точки зору ясно, де були Кличко та Кужель, і де – Наталія Королевська.

Нині «опозиційні» партії не зупинило навіть те, що особистість нинішнього президента була яскраво визначена як кримінальна ще в 2004 році.

8. Навіть «Свобода», яка героїзує Степана Бандеру, мимоволі чи свідомо підтримала Януковича відмовою відкрито підтримати Юлію Тимошенко під гаслом «усі вони однакові».

9. Яценюк та його «Фронт змін» став політичним сховиськом для колишніх соратників політичного трупа Віктора Ющенка. Ми говоримо чітко: Яценюк та його «Фронт Змін» - це «Ющенко-2».

10. Щодо «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка, «Удару» Віталія Кличка:
Перед другим туром президентських виборів 2010 року А. Гриценко також зайняв позицію «проти всіх», фактично підтримавши Януковича та вважаючи «усіх однаковими».

Віталій Кличко взагалі НЕ Є опозиціонером. Він позиціонує себе окремо від влади та опози-ції – що взагалі сьогодні НЕМОЖЛИВО.

Досить згадати, що Віталій Кличко БУВ на інаугурації президента Януковича – у той час, як ми усі були від шоку перемоги під час сфальшованих виборів.

Він ще намагається висувати власні умови для приєднання до опозиції, хоча про його приналежність до опозиції взагалі сумнівна.

11. Дехто навіть у партіях БЮТ побоюється залишитися в політичній ізоляції.

Не треба боятися – партії БЮТ ВЖЕ в політичній ізоляції від решти «опозиційних» партій, які тільки й дивляться, щоб завчасно почати працювати з нині існуючою владою – або після виборів, або ще у складі виборчих комісій та в судах.
Але «Батьківщина», БЮТ НЕ Є ізольовані від українського суспільства.

12. Ми неодноразово писали та говорили, що нам потрібна не так електоральна більшість (яка все одно буде сфальшована) – як стійка та рішуча революційна меншість з числа політичної опозиції, які ПРИЄДНАЮТЬСЯ до нас у боротьбі проти диктатури.

13. Зараз – не час писання політичних та партійних програм, взагалі творіння багатосторінкових текстів, взагалі дискусій. У час випробувань все повинно бути гранично стисло, просто сформульоване: повернення до демократії та права приватної власності та свобод особистості.

14. На час повалення режиму доведеться використовувати недемократичні та диктаторські засоби. Диктатори та їх оточення людської цивілізованої мови не розуміють. З ними треба говорити зрозумілої мовою сили. Іншого виходу немає і на цей час сумнівним союзникам серед нас не місце. Саме тому усі сумнівні союзники повинні відійти убік.

15. Не потрібно покладатися на допомогу Заходу. У них своїх справ вистачає – і покладання на їх допомогу приведе нас до поразки. Нам допоможуть неодмінно – але вирішальні кроки ми повинні зробити самі.

16. Не можна покладатися на силовиків з числа афганців чи інших ветеранів силових структур. Вони неодмінно поділяться по лекалам решти суспільства. Афганці та офіцери – не політична партія, навіть не громадський рух – а лише соціальний прошарок зі строкатістю уподобань. Нам згодиться лише частина цього прошарку.

17. Виходячи з того, що немає зворотного зв’язку суспільства з державою – неодмінно буде радікалізуватися громадський рух. Не можна допустити, щоб набрали силу шовіністичні сили у такому радикальному русі – це шлях до нової олігархічної диктатури, вже етноцентричної. Що є глухим кутом цивілізаційного розвитку.

18. Наостанок: ми повинні неодноразово підкреслювати, що на боці диктатури найбільш ефективно працюють такі засмічувачі інформаційного простору, які видають себе «об’єктивними» журналістами та аналітиками. Воно лише ЗДАЄТЬСЯ, що працюють на нашому боці.

Їх завдання – не так захищати режим (це неможливо), як компрометувати опір диктатурі.
Серед «експертів» - це Володимир Фесенко, Тарас Березовець, Василь Стоякін, Небоженко, Андрій Єрмолаєв (останній не приховує прихильності до ПР).

Серед журналістів – Мустафа Найєм, Соня Кошкіна, Ірина Погорєлова, Андрій Окара, Сергій Рахманін, Юлія Мостова, Сергій Лещенко, Тетяна Ніколаєнко…

Яскравим виявом такого співробітництва з режимом є «боротьба з корупцією»… в межах існуючого політичного режиму. Сталін теж «боровся з бюрократизмом» в 1937 році…

19. Головна загроза для майбутнього України навіть не режим Януковича, а мнимі супротивники цього режиму. Без підтримки жертв існуючого режиму відданість героям минулого є лицемірством.

Джерело: Свет и Тени