За вашу і нашу свободу!

Натомились твої воли,
Що тягли нас усіх з неволі...
То не пута їх підвели,
Чорна воленька, Чорноволе!
То не вітер їх зупинив,
Надто дужі були і вперті!
Колесовані без вини
вантажівкою зерен смерті...
Тільки зойкнули: не каліч!
Гострий біль полетів чаїно...
Розчахнулася чорна ніч.
Де воли твої, Україно?
Ще переорем негаразди долі.
Розквітнуть ниви колосом добра.
І Україна буде, Чорноволе!!!
Яку так тяжко першим ти орав.
Галина Хмільовська

Народився 24 грудня 1937р.

___________________

Я дiстав Шевченкiвську премiю за тi самi твори, за якi я дiстав свiй перший i другий, та й третiй концтабiрний термiн. Це знаменно.

Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив.

В Київський унiверситет поступив у 1955 роцi, i вже в 56 му роцi, принаймнi, в 57 му мене вже точно пробували розглядати на комсомольських зборах, як людину, яка має якесь таке, не таке як треба мислення.

Колись один з найгiрших наших офiцерiв, якi нас там переслiдували вичекав хвилину, коли нiкого не було, i почав менi говорити: “Ви що думаєте, що ми це робимо з великого внутрiшнього бажання, отак Вас так переслiдуємо? Нi, просто ми зобов‘язанi це робити, але ми розумiємо, що за Вами майбутнє i, Ви знаєте, як ви прийдете до влади, то ми будемо так само служити Вам, як от зараз служимо їм”.

Приїхав я до Львова, були клопоти iз тим, щоб поселиться, хоча там сiм‘я. Роботу я знайшов, тiльки кочегара на будiвельному заводі.

Найбiльше чого ми тодi боялись, що нас справдi викинуть з України

Галичани нiколи не випоминали менi моїм схiдним походженням. Вони мене настiльки за свого сприймали, i я настiльки себе чув там своїм.

Я земляк Шевченка.

Під час випускного вечора в університеті пішов на Володимирську гірку і дав клятву, що все життя буду боротися за Україну.

Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі

Я є полiтик для всiєї України. Може трошки заголосно я це кажу, про себе так не кажуть

Слабкiсть нашої демократiї в тому, що ми не були готовi, небагато було таких лiдерiв, якi дивилися далеко вперед.

Сьогоднi допустити двi державнi мови чи одна – державна, друга – офiцiйна – це зруйнувати державу, яка в такому загрозливому станi сьогоднi.

Нацiональна iдея - це значить будувати державу на базi корiнної нацiї. Корiнною нацiєю, є українська нацiя.

У нас усе просякнуто полiтикою, як i просякнута полiтикою була вся моя творчість.

Я горджуся за своє поколiння.

Коли приїжджав на канікули додому, то пробував говорити з батьками на вільнодумні теми. Це їх трішки лякало.

Ті люди, які з нами приятелювали, під час моїх арештів робили вигляд, що нас не знають.

Колись мрiяв стати вченим. Це було в 60-i роки. i нiбито непогано починав, ну, але потiм, як бачте, життя кинуло в полiтику.

Завжди чув себе людиною творчою, завжди мрiяв про тi часи, коли можна буде хоч один день у тиждень вирватися для того, щоб покласти отак лiктi на стiл, взяти ручку в руки, вiдключити всi телефони, задуматися - i щось писати.

Я бігав все своє життя. Навіть у тюремних прогулочних двориках.

Нам потрібні сьогодні реформи, а не революції, сила закону, а не закон сили, добробут народу, а не всенародні злидні, суспільна злагода, а не суспільна ворожнеча, демократія, а не диктатура