Новий Економічний Курс Юлії Тимошенко продовжує розвиватись

[yes1111]

Вибори-виборами, рейтинги-рейтингами, а Новий Економічний Курс Юлії Тимошенко продовжує розвиватись.

12 березня (тобто, у цей вівторок) відбулось чергове засідання робочої групи за напрямком "Інноваційний розвиток економіки України та Стратегія Індустріалізації 4.0".

Це один із найбільш базових напрямків, тому що саме від того, чи правильно буде вибудувана стратегія модернізації країни, залежить - чи зможемо ми все-таки подолати відстань між нашим нинішнім пострадянським болотом і нормальною європейською цивілізацією. Одночасно він надзвичайно щільно насичений ідеями, які є ключовими для розуміння того, що необхідно зробити для подолання тієї відстані. А вона, як ви розумієте, не маленька, адже останні десять років Україна не просто не розвивалась, вона ще глибше вгрузала в архаїчній політичній та економічній системі. 

Саме тому майже три дні мені знадобилось тільки на те, щоб хоча б по-мінімуму розібрати всі матеріали цього конкретного засідання. В багатьох аспектах воно для мене стало однією із найбільших подій року. Деякі речі, які я раніше розумів тільки чисто інтуїтивно, склались в систему. А деякі речі виявились цілковито новими, і їх треба було осмислити. Власне, одного поста тут буде мало - тому враження від Круглого Стола я буду викладати частинами. Порядок презентацій та виступів я ламатиму, щоб показати більш логічну картинку, так що не дивуйтесь, що після першого промовця я тут же перейду до третього, і тільки потім до другого.

Налаштовуйтесь на лонгрід, буде цікаво.

Перш за все, необхідно розуміти - для того, щоб перетворити Україну на індустріально розвинену державу, нам необхідно не просто набудувати заводів, фабрик чи майстерень. Зрештою, один Китай на нашій планеті уже є, і конкурувати із ним в побудові "країни-фабрики" беззмістовно. Нам необхідно здійснити Четверту Технологічну Революцію - побудувати те, що в світі називається "Індустрією 4.0".

Ось дуже простий показник. Є такий звіт, Future of Production Readiness Report, який складається організацією World Economic Forum. Він демонструє готовність країни до четвертої промислової революції за рядом критеріїв, на основі яких потім виводиться інтегральний показник. Звіт за 2018 р. розмістив Україну на 43 місці за структурою інноваційного виробництва, а за рушіями такого виробництва - на 67 місце. А по технологічному розвитку взагалі на 74-му. Щоб ви просто розуміли, де це знаходиться - то нашими сусідами є Південна Африка та Філіппіни. Тобто, ми елементарно пасемо задніх навіть в передумовах створення інноваційної економіки. Такий висновок, власне, і зроблено у вищезгаданому документі - ми там знаходимось в категорії "незрілі країни" (nascent countries).

Що найбільш образливо, в цьому плані ми відстаємо навіть від Росії. За рейтингом FOP Readiness, вона стоїть відповідно на 35 та 43 місці. Але не кваптесь звинувачувати WEF в поблажливому ставленні до агресора. Російська Федерація за категоризацією WEF є Legacy Country - тобто це країна, яка паразитує на своєму індустріальному минулому. Тому її високий рейтинг абсолютно не означає, що в майбутнє вона увійде раніше за нас. Навпаки, вона може дуже і дуже різко рухнути вниз (і впаде, враховуючи "зворотню тягу"). А от ми можемо так само різко піднятись, якщо правильно все зробимо і не будемо витрачати час на консервацію статус-кво.

Необхідно просто чітко уявляти собі, що таке оця сама Industry 4.0, і мати чітку державну стратегію - причому не на традиційну каденцію в 5 років, а значно довше.

В цьому плані для мене реальним відкриттям стала перша презентація на Круглому Столі - яку показав пан Олександр Юрчак, з Асоціації Підприємств Промислової Автоматизації України, а також співавтор концепції "Індустрія 4.0 в Україні". Головним її елементом була модель економіки четвертої індустріальної революції, яка складається із чотирьох взаємопов'язаних компонентів:
- сфера інновації, яка включає в себе освіту та університетську науку;
- сфера інкубації, яка включає в себе різноманітні фондові та венчурні програми фінансування перспективних проектів;
- сфера досвіду, яка включає в себе обкатку нових технологій, їх впровадження, стартапи та пілотні продукти;
- сферу ринку, яка включає в себе промислове впровадження технологій та створення попиту на нові технології.

Основним рушієм такої моделі є те, що в сучасній науці зветься Культура 4.0, а японський філософ Масуда Йонедзі називав "цифровою свідомістю". Це насамперед технічна культура, яка збудована на всеохоплюючих мережевих технологіях, величезних обсягах накопичених і публічних даних та включенні в суспільні процеси якомога більшої кількості населення. Тільки така культура здатна породити попит на нові високі технології.

І тут для України виникає найбільша проблема: у нас почасти немає навіть елементарної технічної культури, що уже говорити про мережеві технології.

Це стало ясно після третьої презентації, пана Володимира Матюшко, автором концепції "Цифрова адженда 2020". Стосувалась вона, щоправда, не самої "адженди", сиречь, стратегії, а більш базового елементу - а саме постійного широкополосного доступу до Мережі та основних цифрових послуг, які повинно мати населення для формування технічної культури. А саме:
- цифрові освітні послуги - це не лише комп'ютеризація, а й відповідні зміни в навчальних програмах;
- цифрові медичні послуги - це також не лише комп'ютеризація, а й ті ж самі медичні експертні системи, реєстри, аналітика захворювань;
- цифрове урядування - причому йдеться не лише про сервіси типу електронного декларування, а про повноцінну систему g2c (держава для громадян - government to citizens);
- цифрові бізнес-послуги - це цілих три різних категорії: b2b (бізнес для бізнеса), g2b (держава для бізнеса) та b2g (бізнес для держави). Наприклад, державні закупівлі є прикладом послуги b2g, а електронна звітність - g2b.

Із всім цим у нас справи швах. Проблеми навіть із тим самим широкополосним доступом. Всього 1% лікарень має такий доступ, за інформацією пана Матюшенко, при цьому там навіть не автоматизований документообіг.

Із школами ситуація краща, майже 47% шкіл мають широкополосний доступ. Але загальний рівень технічної оснащеності в школах такий, що пропорція кількості учнів на комп'ютер 27:1, і це не рахуючи стану самого цього комп'ютерного парку (на 95% застарілий). А за європейськими стандартами, щоб забезпечити цифрові освітні послуги, пропорція повинна бути мінімум вдвічі менша. На даний момент в Европі співвідношення учнів до комп'ютерів становить 3:1.

При цьому 76% території України (а це 57% мешканців) широкополосним доступом взагалі не охоплено. І ринковими методами його туди поставити неможливо - в тому числі тому, що громадяни просто не можуть собі цього дозволити чисто фінансово.

Тобто, по факту у нас ще навіть не завершена Третя індустріальна революція. І це одна із нагальних проблем, якщо ми хочемо все-таки побудувати інноваційну економіку.

Тут нам може допомогти так звана "модель троїстої спіралі", якій була присвячена друга презентація, пана Юрія Нікітіна, професора НАН із Інститута надтвердих матеріалів. Це - модель інноваційного розвитку, яка підходить для країн із сильним потенціалом, але проблемами із технічною культурою чи якимись іншими базовими речами.

Вона передбачає створення інноваційних кластерів чи хабів на базі трьох компонентів (лопатей спіралі): Університет - Уряд - Виробництво.

Саме так, я із величезним подивом виявив, що викладена мною модель побудови інноваційного хаба на базі міст-привидів, насправді представляє собою яскравий приклад реалізації "троїстої спіралі". Я до нього прийшов емпіричним шляхом, не підозрюючи, що там є дуже серйозне наукове і системне підгрунтя.

Щоб не витрачати час тут, я просто дам лінк в першому коменті на свою статтю про міста-привиди.

Головна привабливість моделі троїстої спіралі полягає в тому, що вона може розвиватись і до неї при цьому додаватимуться інші компоненти. Наприклад, квадроспіральна модель передбачає взаємодію між чотирма компонентами: Університет - Уряд - Виробництво - Громадянське Суспільство. Таким чином створюється інноваційний хаб із цифрового урядування. А квінтоспіральна модель додає туди ще й компонент Екології - це уже нова урбаністика та екологія життя громадян.

Точно таким же чином, додаючи чи вилучаючи компоненти спіральної моделі, можна сформувати інноваційний хаб для задач будь-якого профілю і будь-якої складності.

Пан Нікітін запропонував шестикомпонентну спіраль, яка представляє собою двохрівневий варіант троїстої. Верхній (локальний) рівень - троїста спіраль українського інноваційного хаба, нижній (глобальний) рівень - відповідні компоненти європейських інноваційних хабів. Таким чином, опираючись на европейські стандарти та европейський досвід, інтегруючись в Європейське науково-освітнє середовище, ми можемо пришвидшити побудову у нас технологічної економіки.

Звісно, це все передбачає участь і сприяння з боку держави - яка в цьому аспекті повинна стати сильним гравцем і навіть локомотивом-постановником цілей.

Про це, а також про інші теми, які я побіжно зачепив в цьому дуже загальному огляді Круглого Столу НЕК "Інноваційний розвиток економіки", ми поговоримо трохи пізніше.

А поки що, подумайте для себе: хто іще із наших політиків організував всеукраїнське обговорення таких масштабів із підняттям настільки фундаментальних і ключових тем. Це теж дуже простий показник того, хто прагне змінити країну, а хто ні. Бо тільки той, хто прагне, буде розбиратись в сутності проблем і шукати шляхи їх вирішення.

Вячеслав Ільченко
Джерело